Історія справи

Постанова КГС ВП від 28.07.2025 року у справі №910/4552/23
Постанова ВСУ від 27.01.2026 року у справі №910/4552/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/4552/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 (Пономаренко Є. Ю. -головуючий, судді Буравльов С. І., Коротун О. М.) у справі

за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви

до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра",

треті особи які, не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні:

позивача - Київська Митрополія Української Православної Церкви, відповідача - Міністерство культури України,

особа, яка не брала участі у справі та вважає, що порушені її права, інтереси та (або) обов`язки - ОСОБА_1 ,

про визнання недійсним правочину,

1. Короткий зміст судових рішень

1.1. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви звернулася з позовом до Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" у якому просив визнати недійсним правочин щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем, застосувати наслідки недійсності правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від цього Договору шляхом визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов Договору.

Позов обґрунтованого тим, що у 2013 році на підставі Договору позивачу були передані у безоплатне користування зазначені у цьому Договорі споруди Києво-Печерської Лаври. Монастирем 10.03.2023 від Заповідника отримано лист (попередження) №04-24/222, яким відповідач попередив позивача про розірвання Договору з 29.03.2023 на підставі пункту 8.1 цього Договору. Цей односторонній правочин про розірвання Договору позивач вважає неправомірним, немотивованим та таким, що не породжує для нього жодних правових наслідків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 відмовлено у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд, зокрема, встановив обставини нікчемності укладеного між сторонами спору договору з огляду на його вчинення у простій письмовій формі без дотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину щодо користування будівлею/іншою капітальною спорудою строком понад три роки відповідно до статей 220 793 828 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

1.2. За апеляційною скаргою Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 Північним апеляційним господарським судом відкрито апеляційне провадження у справі №910/4552/23.

1.3. Також до Північного апеляційного господарського суду звернувся з заявою про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у цій справі, в порядку частини першої статті 265 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Звертаючись з заявою про приєднання заявник вказав, що оскаржуване рішення впливає на його права, інтереси та обов`язки, як ченця Монастиря, оскільки він на законних підставах постійно проживає на території Києво-Печерської Лаври.

1.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2025, зокрема приєднано заяву ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.

1.5. У подальшому за результатами розгляду вищевказаної заяви у відкритому судовому засіданні 13.11.2025 судом апеляційної інстанції прийнято ухвалу, якою провадження за заявою ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 закрито.

1.6. Прийнята ухвала обґрунтована тим, що рішенням місцевого господарського суду від 09.08.2023 не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_1 , а лише з`ясовувались обставини правомірності односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем.

2. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та інших учасників справи.

2.1. ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 у справі № 910/4552/23 та направити справу для продовження розгляду його заяви про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що задоволення заяви про приєднання до апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, вже свідчить про встановлення судом порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав чи інтересів, а оскільки ця процесуальна дія не є самостійним від апеляційного провадження, суд не мав права закривати провадження за такою заявою, що порушує принципи верховенства права, доступу до правосуддя заявника, права та інтереси, якого порушено оскаржуваним рішенням суду.

2.2. Скаржник зауважує, що рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає на права, інтереси та обов`язки всіх ченців Монастиря, навіть без прямого зазначення про це у рішенні суду першої інстанції, зокрема права ОСОБА_1 на проживання у монастирі, на свободу совісті та віросповідання, користування культовими будівлями.

2.3. Скаржник та Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви звернулись до Суду з клопотанням про зупинення касаційного провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 607/15144/20 (провадження № 14-29цс25) за позовом ОСОБА_2 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української греко-католицької церкви» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Клопотання обґрунтовані тим, що 25 червня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в межах справи № 607/15144/20 звернулася до Європейського суду з прав людини з приводу надання консультативного висновку у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням у контексті статей 6, 8, 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачено Протоколом № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суть спору полягає у визначенні права колишньої монахині на користування келією у приміщенні монастиря, де вона була зареєстрована за згодою Релігійної організації як власника житлового приміщення, і тривалий час проживала. Позивачка зазначила, що не може потрапити до приміщення через заміну замків і дії представників монастиря, тоді як іншого житла не має. Релігійна організація просила визнати, що позивачка втратила право користування вказаним приміщенням, посилаючись на припинення її чернечого статусу та канонічні норми.

Так, Велика Палата Верховного Суду в межах запиту на підставі Протоколу №16 до Конвенції сформулювала питання: - чи є приміщення культових споруд - монастирів (келії) житлом у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

2.4. Міністерство культури України у поданому запереченні на клопотання про зупинення касаційного провадження та передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначило, що у справі № 910/4552/23 досліджується питання, чи Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» мав право вчиняти правочин щодо одностороньої відмову від договору № 2 (це питання має встановити суд), а отже рішення по справі № 607/15144/20 щодо встановлення права користування житлом фізичною особою не буде мати правових наслідків для справи №910/4552/23, а також питання, на які посилається заявник у клопотанні про передачу справи № 910/4552/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми вже розглядаються Великою Палатою Верховного Суду по справі №607/15144/20 (провадження № 61-1203св24).

2.5. Заявлені клопотання про зупинення касаційного провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 607/15144/20 (провадження № 14-29цс25) за позовом ОСОБА_2 до Релігійної організації «Спасо-Преображенський монастир Української греко-католицької церкви» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, не підлягають задоволенню, оскільки спір у вказаній справі стосується права колишньої монахині на користування келією у приміщенні монастиря, де вона була зареєстрована, за згодою релігійної організації, як власника житлового приміщення, тоді як спір у справі №910/4552/23 виник між Заповідником та Монастирем щодо правомірності односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, а отже у різних правовідносинах.

2.6. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Таким чином, правовідносини у вказаних справах № 910/4552/23 та №607/15144/20 не є подібними.

2.7. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/Чоловічий монастир/Української православної церкви та Київська Митрополія Української Православної Церкви у поданих відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить задовольнити скаргу та зазначає, що ченці монастиря само перебувають у певних правових та фактичних відносинах зі стороною справи - позивачем, та мають певні права щодо предмета спору і, як наслідок, рішення у справі може вплинути на їх права і обов`язки щодо позивача.

2.8. Міністерство культури України у поданому відзиві на касаційні скарги у справі № 910/4552/23, зокрема ОСОБА_1 , заперечує щодо вимог касаційних скарг у повному обсязі, оскільки вважає касаційні скарги необґрунтованими та безпідставними, враховуючи, що судом не вирішувалось питання щодо прав та обов`язків заявників та вважає подання зазначених скарг зловживанням процесуальними правами, що повністю збігається з висновками викладеними в ухвалі Верховного Суду від 03.07.2025 у справі № 910/4552/23.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2025 та від 19.12.2025 (колегія суддів у складі: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Cлуч О. В.), зокрема відкрито касаційне провадження у справі № 910/4552/23 та прийнято до розгляду касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 у справі № 910/423/23 у порядку письмового провадження.

За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розгляд цієї касаційної скарги здійснено у межах розумних строків з урахуванням перебування суддів у відпустці та на лікарняному.

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

3.2. Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України, статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання обґрунтованості закриття апеляційного провадження за заявою ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23.

3.3. Відповідно до частини першої статті 265 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Приєднання до апеляційної скарги - це вияв позиції особи, яка бере участь у справі (чи іншої особи, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки), стосовно підтримки повністю або частково змісту (обґрунтування) та вимог апеляційної скарги, яку подала інша особа.

При цьому чинним процесуальним законом не передбачено можливості відкриття апеляційного провадження окремо за заявами про приєднання до апеляційної скарги.

Разом з тим, заява про приєднання до апеляційної скарги є заявою процесуального характеру.

Згідно частини третьої статті 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення). Зміст заяви (клопотання) складають обставини, якими заявник обґрунтовує вимоги заяви (клопотання).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості відповідною ухвалою розглянути таку заяву про приєднання до апеляційної скарги, а відтак і вирішити питання про задоволення, відмову в задоволенні заяви про приєднання до апеляційної скарги чи залишення такої заяви без розгляду, в порядку передбаченому чинним процесуальним законом для розгляду заяв процесуального характеру.

При цьому, процесуальне рішення суду про задоволення заяви про приєднання до апеляційної скарги та факт приєднання такої заяви для спільного розгляду разом із апеляційною скаргою за своїм змістом матиме для учасників справи та осіб які звертаються із відповідними заявами наслідки, аналогічні відкриттю апеляційного провадження.

Приєднання до апеляційної скарги - це допоміжний інститут для осіб, які погоджуються з доводами апеляційної скарги і бажають їх підтримати у наведеному в апеляційній скарзі обсязі.

Водночас, інститут приєднання не є чітко врегульованим положеннями ГПК України щодо варіантів можливої процесуальної поведінки як заявників, так і суду, зокрема, і щодо форми (закриття провадження, повернення або відмови у прийнятті заяви про приєднання до апеляційної скарги). Кодексом не визначено виключний чи будь-який інший перелік підстав (критеріїв) щодо прийнятності/не прийнятності заяви про приєднання до апеляційної скарги.

3.4. Тому при вирішенні питання щодо прийняття до провадження заяви про приєднання до апеляційної скарги, з урахуванням положень статті 2 ГПК України, господарським судам слід керуватися положеннями цього Кодексу, які регулюють питання права на звернення з апеляційною скаргою. (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 27.01.20221 та від 21.03.2023 у справі № 910/22855/17).

Частиною першою статті 254 ГПК України також передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто, частиною першою статті 254 ГПК України визначено право учасника справи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, а також право іншої особи, яка не була учасником справи оскаржити судове рішення, за умови якщо у ньому містяться висновки (судження) про її права, інтереси та (або) обов`язки у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову за результатами розгляду справи.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, не залучена до участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Подібна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.08.2023 у справі № 707/3085/21.

3.4. Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права з огляду на статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до правосуддя, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (справа "Голуб проти України").

3.5. В такий спосіб, якщо скаржник лише зазначає про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для перегляду судового рішення в апеляційному порядку, а підлягають доведенню ним та, відповідно, перевірці судом.

При цьому суд зазначає, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 254 272 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, тобто скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме.

3.6. Апеляційний господарський суд приймаючи ухвалу про закриття апеляційного провадження, дійшов висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в цій справі не стосується прав та (або) обов`язків чи законних інтересів заявника, з огляду на відсутність безпосереднього правового зв`язку між скаржником та оскаржуваним судовим рішенням, виходячи із доводів, викладених в апеляційній скарзі, та змісту правовідносин, щодо яких виник спір у цій справі.

В оскаржуваному рішенні не містяться судження про права, інтереси та (або) та обов`язки ОСОБА_1 у правовідносинах, що виникли між учасниками цієї справи (Заповідником та Монастирем), а в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення не наведено висновків про права, інтереси та (або) обов`язки вказаних осіб.

Також це судове рішення не містить жодних посилань/вказівок на необхідність звільнення скаржниками конкретних приміщень (келій), які використовуються ними як житло, або висновків щодо обмеження скаржників у свободі вибору світогляду та віросповідання.

Оскаржуване судове рішення стосується виключно дослідження правомірності вчиненого Заповідником (відповідачем) одностороннього правочину щодо відмови від укладеного із Монастирем договору № 2 від 19.07.2013 внаслідок порушення його умов позивачем як орендарем спірного нерухомого майна.

Тобто спір у справі, що переглядається, виник стосовно прав та обов`язків юридичних осіб - Заповідника і Монастиря як сторін господарського договору щодо надання в користування нерухомого майна державної власності (культових будівель і споруд). При цьому фізичні особи, які є ченцями Монастиря (орендаря за спірним договором та позивача у справі), не є сторонами цього спору, а судове рішення місцевого господарського суду про відмову в позові за наслідком розгляду господарського спору безпосередньо не стосується їх прав, інтересів та обов`язків.

3.7. Зазначений підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, яка підтверджена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 де зазначено, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у його мотивувальній частині містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у його резолютивній частині суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (правовий висновок, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г).

3.8. Особа, яка не брала участі у справі внаслідок відкриття провадження за її апеляційною скаргою користується процесуальними правами й несе процесуальні обов`язки учасника справи, однак у розумінні статті 41 ГПК України вона не є учасником справи, оскільки не є стороною чи третьою особою у цій справі.

Водночас за приписами пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведеної норми процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21, постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, а також постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі № 906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.12.2018 у справі № 916/2878/14, від 15.01.2019 у справі № 7/74, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 09.07.2019 у справі № 905/257/18, від 12.09.2019 у справі № 905/946/18, від 12.09.2019 у справі № 905/947/18, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10, від 05.05.2020 у справі № 910/9254/18, від 28.09.2021 у справі №908/2899/13, від 07.02.2024 у справі № 5023/3214/11.

3.9. З наведеного вбачається, що апеляційний господарський суд за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки повинен був відкрити апеляційне провадження. Після відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції мав першочергово з`ясувати: 1) чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, 2) про які саме, 3) в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення наявності цих обставин - вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення.

Водночас, у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, що і було здійснено судом, тому в цій частині процесуальні дії апеляційного господарського суду відповідають приписам господарського процесуального законодавства та практики його застосування.

3.10. Отже, що суд апеляційної інстанції після задоволення заяви про приєднання до апеляційної скарги має вчиняти процесуальні дії, аналогічні, як під час відкритого апеляційного провадження, які мають передбачені ГПК України наслідки, як для суду так і для осіб, які звернулися із відповідними заявами.

При цьому, згідно пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

3.11. Суд дослідив доводи ОСОБА_1 , викладені в заяві про приєднання до апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення впливає на його права, інтереси та обов`язки, як ченця Монастиря, оскільки він на законних підставах постійно проживає на території Києво-Печерської Лаври, а суд вирішив питання про його права, інтереси та обов`язки щодо його безперешкодної можливості здійснювати релігійні обряди у культових будівлях, якими користувалася релігійна громада відповідно до договорів від 17.062016 №1-б та №2-б.

Оцінюючи наведені доводи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом не вирішувалось питання щодо прав та обов`язків ОСОБА_1 , а лише з`ясовувались обставини правомірності односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем.

Так, спірні правовідносини виникли саме між Заповідником та Монастирем, які є сторонами договору № 2.

Разом з тим, ОСОБА_1 не є стороною означеного договору.

3.12. Колегія суддів нагадує, що особа, яка не брала участі у справі, вправі оскаржити судове рішення, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та/або обов`язки. При цьому особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки (пункт 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3). Тобто законодавець гарантує процесуальне право особи, яку не було залучено до участі у справі, на оскарження судового рішення, яке, на її думку, зачіпає її права, інтереси та/або обов`язки. Зазначене є гарантією реалізації права на справедливий суд у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

3.13. Так, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) та в пункті 23 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 "Гурепка проти України № 2" (заява № 38789/04) наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

3.14. Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді. Суд наголошує, що право бути почутим є одним із ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

3.15. Про обов`язок суду забезпечити особі, яка звернулася за судовим захистом, право "бути почутою" шляхом належної оцінки судом доводів та аргументів такої особи, викладених в її заяві (скарзі), з метою реалізації основних принципів правосуддя, зокрема принципу змагальності, неодноразово і послідовно зазначала Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.11.2023 у справі № 2610/7240/2012, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 06.11.2018 у справі № 1326/1314/2012.

3.16. Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право "бути почутим" у суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, в цьому випадку судом апеляційної інстанції не порушено норми статті 169, пункт 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки прийняття до провадження заяви ОСОБА_1 про приєднання до апеляційної скарги, її розгляд та результат такого розгляду є тотожним процесуальним діям апеляційного провадження за поданою заявою, а тому створює для учасників справи та осіб які звернулися із відповідними заявами наслідки, аналогічні відкриттю апеляційного провадження за такими заявами та, як наслідок, надає суду апеляційної інстанції можливість для закриття апеляційного провадження.

3.17. З огляду на зазначене, доводи скаржника, що апеляційний суд обмежив заявників апеляційної скарги у праві на доступ до правосуддя шляхом закриття апеляційного провадження за їх скаргами не свідчить про недопуск до правосуддя та/або порушення статті 6 Конвенції, адже суд апеляційної інстанції на виконання положень процесуального законодавства, якими врегульовано порядок та алгоритм дій суду апеляційної інстанції в разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, з`ясував, що оскаржуване судове рішення у справі № 910/4552/23 безпосередньо не впливає на права, інтереси та обов`язки заявника, а тому постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

3.18. Суд також зауважує, що юридичні підстави та особливості реалізації права на свободу світогляду і віросповідання, що включає право безперешкодно здійснювати релігійні обряди у культових будівлях, на яке посилається заявник у цій справі, а також право на житло не є об`єктом розгляду в межах цього господарського спору, пов`язаного з визнанням недійсним правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, а отже, не належать до предмета доказування в розумінні частини другої статті 76 ГПК України.

3.19. Європейська комісія з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria) вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

3.20. Тобто поняття "суд, встановлений законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

З огляду на таке колегія суддів зазначає, що спір щодо прав на свободу світогляду і віросповідання, на житло ОСОБА_1 , як ченця монастиря, не може бути вирішений господарським судом, оскільки такий суд не є "судом, встановленим законом" для розгляду цієї категорії судових спорів у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

3.21. Доводи скаржника, що ОСОБА_1 має правовий зв`язок з позивачем, визначений в положенні статуту останнього щодо обов`язку ченця проживати у монастирі та постійно звершувати богослужіння у культових спорудах на території православного монастирського комплексу Києво-Печерської Лаври судом не приймається до уваги, оскільки зазначене також не є предметом розгляду у цій справі, отже неврегульовані питання між Монастирем та окремими фізичними особами, що підпорядковані Монастирю або перебувають із позивачем у трудових, майнових, житлових, довірчих чи інших цивільно-правових відносинах, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.06.2023 у справі № 607/15144/20.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції частини одинадцятої статті 11 ГПК України, пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, статей 8 55 129 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції при ухваленні оскаржуваної ухвали про закриття провадження за заявою про приєднання до апеляційної скарги за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

4.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

4.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 129 300 308 309 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2025 про закриття провадження за заявою ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) про приєднання до апеляційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви на рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 у справі №910/4552/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ